Про непідбиті підсумки, сьогодення та болісні емоції Вітаю, | "Здравствуйте, доктор!" Письма войны.

Про непідбиті підсумки, сьогодення та болісні емоції

Вітаю, улюблений Лікарю! Вітання адекватним людям!
Відбулись Великодні Свята, з чим вітаю усіх віруючих і/або святкуючих людей!
По-перше, хочу ще раз подякувати Вам, Євгеніє Олеговичу, за Вашу стійку підтримку дуже хворих нас. Один лише ресурс обміну листами/думками, що Ви для нас відкрили і продовжуєте пропускати нас всіх через себе - величезна допомога мільйонам людей. Дякую Всесвіту, що він дарував таку Людину, такого Лікаря, саме нам - Українцям. І саме тоді, коли Ви так потрібні! Дякую Вам і команді за кожен Ваш проект, це все про нас і для нас!!! Доземнмй уклін, мрію обійняти особисто!
Підсумки року війни, підсумки зими військового часу - давно підбиті. Усно. В голові. Записати не вистачає часу. І трішки сил. Хоч ця весна не така важка, як минула, але розтягнутий в часі/просторі стрес не відпускає. І додає втоми. Не згортайте, будь ласка, проект з листами, нічого ще не закінчилось. І, нажаль, є велике відчуття, що і наші партнери від наших проблем втомились, але, нажаль, пасивно. Тому й перспективи в моєму баченні все далі…
Про сьогодення. Втома. Втома, що не закінчується ані після чого. Сон не рятує. Смаколики не рятують. Робота теж не допомагає хоча б відключитись. Пару тижнів було тепліше і сонце - трохи допомагало, але зараз вже ті ж пару тижнів майже завжди хмарно, мабуть, тому й пишу. З сонечком дійсність сприймати трохи легше.
І так, після приблизно п‘ятирічної перерви, в мене знову всі підвіконня в розсаді, город оброблений, клумби вичищені. Дуже хочеться цьогоріч своєї городини, тож часу займає чимало і тому часу на лист, обдуманий, теж не завжди вистачає.
А тепер про емоції. Про банальний вже, щоденний біль для кожного, про лють, про огидливість навіть не буду. Кожен це відчуває сьогодні, кожен по-своєму, в кожного своє болить. Скажу про деструктивні, недобрі емоції, яким я сама не рада, але і вони зникають. Попри наші рідні новини і наших блогерів, ще є кілька каналів, чиї влоги дивлюсь, що опозиційно (нібито) налаштовані до ртф-ної влади. Щодалі дивлюсь - тим менше вони здаються чимось дієвим. Чимось реально опозиційним. І раніше, а-та-та мені, я якесь недобре задоволення отримувала від новин запорєбріка. Трішки зловтішалась, трішки коментувала (в голові), але то був негативний позитив. І він закінчився, навіть такий хворий позитив. Бо я й досі не розумію, як оті всі мільйони людей можуть бути такими рабами. Я все ще на підсвідомості сподівалась, що щось зрушить це стадо. Свідомо і не думала, але, аналізуючи свої думки/емоції - так, все ще сподівалась, десь глибоко. Але дивлюсь. Читаю коменти. Жахаюся і не розумію. Вже зовсім не отримую, навіть від зловтішання, задоволення. Бо мені над наскрізь хворими сміятись - не смішно. Мої емоцї дуже хворі, Лікарю. Я люблю читати, любила до війни. Музику люблю. Любила. Іноді любила гарний фільм глянути. Не лізе. Але от подивилась «Щедрик», багато плакала, проте рекомендую всім. Коли сонечко, люблю по саду пройтись, подивитись де що сходить. Та й сонця майже нема. Намагаюсь стримуватись, але й на улюблену, єдину дитину кидаюсь, не за просто так, але я не так звикла! Я не так 11 років наші відносини будувала! Але інколи не витримую. Таке вигорання, Лікарю, а не передбачається щось розвиднення. І віра гасне, і Надія нічим конкретним не підкріплюється. Пробувала не дивитись і не читати новини - не виходить, треба бути вкурсі. Дивлюсь - біль і злість. Все дуже важко, хоч і з надією намагаюсь домовитись.
Підсумовуючи: Лікарю, не закривайте проект! Інколи не вистачає дорогоцінного весняного часу, інколи внутрішніх сил - але нам всім є, що ще сказати! Натхнення Вам і Вашій команді!