Тихої години, любий докторе, поважні письменники та читачі кан | "Здравствуйте, доктор!" Письма войны.

Тихої години, любий докторе, поважні письменники та читачі каналу!

Багато питань було піднято за останні півтора місяця, що пройшли з мого останнього листа на цей канал, багато що побачив за цей період у вільній частині України на власні очі...та хотів би надати свої коментарі щодо прочитаного та побаченого і почну з крайніх листів і вражень особистих від побаченого:

Нажаль, але лист Олесі з Луганська є лакмусовою стрічкою багатьох, звісно не всіх, людей з окупованих територій, але відсоток до звільнення ніхто не взмозі оцінити... особисто я бачив зміни у психиці залишених під окупацією українців. Так, це пройшло лише рік з гаком, що ж мовити за ЛДНР? 9 років це дужє ВЕЛИКИЙ строк. Хлопчина або дівчинка, яким зараз, наприклад, 22 роки у дорослому житті не бачили України, бо на час захоплення у 2014 році їм було лище по 13 років. Не кожен 13 літній підліток захоче шукати правду - він повірить матусі/татусі, бабусі/дедусі, які будуть "співати" про 8 років, нацистів і іншу ахінею...

Особисто для мене люди в окупації поділяються на декілька категорій:
- "вимушені" - це стійки українці, яких війна застигла у незручну годину - хворі батьки/дідусі/бабусі; батьківські хати, які обустроювалися поколінями; господарство, яке не кинеш, навіть через рік... та багато чого можє вплинути на рішення не виїзджати із окупації, в тому числі і надія на скорішу деокупацію. Я впевнений, що ця категорія, якійсь невизначений час буде дужє чекати повернення територій, але це звісно не повинно тривати надто долго, бо їх "ломають", в основному психологічно, примушують отримувати курячі паспорти, бо без них ти ніхто, там, на окупованих територіях. І в той же час, на них же тисне і українське суспільство вимушуючи таких українців відчувати себе зрадниками... Усе із цією категорією вирішить час, який пройде до звільнення;
- "поломані" - це колишні "вимушені" - яких наразі вжє не влаштовує повернення України, бо це принесе, за їхною думкою: другу волну руйнувань, нестабільності, як економічної так і психологічної, покарання від української влади за начебто співдіяльність із окупантами тощо... Як заспокоювати таких українців і що з ними робити після деокупації я, особисто, навіть не розумію, тому що будь-яке із перелічених вище їхніх очікувань окупанти будуть використовувати для власних потреб, незалежно від джерела походження. Із цією категорією, на мій особистий погляд, будуть великі проблеми, бо потенційно це майбутні прихільники третьої.
- "любители русского мира" - цих ми вжє бачили і знаємо що їм робити - ЧЕМОДАН - ВОКЗАЛ - РТФ - насолоджуйтесь "русским миром" на територіях російської _едерації у свій розсуд, але - ми, українці, Вас назад вжє не чекаємо, ніколи... (читай - примусова депортація) У нас із Вами різні шляхи, наші "таракани" йдуть у різні сторони. Спроби ломати або виправляти таких - це лише втрата часу, якого нам і так буде бракувати, для найскорішого відновлення економіки, стабілізації ринків усіх рівнів, і взагалі на будування гарної країни, якою і стане наша ненька... страшна для ворогів її і лагідна для друзів...

Окреме питання - відношення українців до війни - чомусь, мені, свого часу здавалося, що ми стали нацією, із початком війни... Як я помилявся, нажаль...
Так, з початку повномаштабного нападу РТФ в Україні виросла кількість небайдужих людей (волонтерів, добробатів тощо), десь в два-три рази, але це не повальне явище... Повернувшись до рідного міста я побачив і тих, для котрих начеб-то нічого не було у лютому 2022 і зараз не відбувається, ну віє сирена по 10 і більше разів на добу, ну попала ракета у будинок житловий, але це все ще не біда...