2022-06-23 09:55:36
Зінедіну Зідану сьогодні 50. Згадує Карло Анчелотті:
«Зідан – мій перший спогад про роботу з Юве. Я думаю про Турин і відразу уявляю його.
Якось, під час мого першого сезону у Юве, у лютому 1999-го, ми мали їхати на виїзд, і Зідан не з'явився. Він зник, телефон був вимкнений. Ми трохи почекали, і я вирішив, що треба їхати.
«Але, Карлетто, як він нас наздожене?».
«Розбереться».
З глибини автобуса на мене кинувся Монтеро. Погляд у нього був недобрий.
«Містере, треба поговорити».
«Стривай, Паоло. Поїдемо, і я весь твій».
Він підійшов до водія: «Ні, в цьому й справа. Без Зідана ніхто нікуди не поїде».
Мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, як вчинити. Я оцінив ситуацію: «Переді мною божевільний самогубець, він дивиться прямо мені в очі і стискає кулаки. Небезпечний хлопець: коли цілиться у м'яч, потрапляє у ногу, коли цілиться в ногу, не промахується».
«Добре, Паоло, ми зачекаємо». Здоров'я – найважливіше.
Зідан приїхав за десять хвилин, вибачився, і ми вирушили.
Зідан – найкращий гравець, якого я тренував. Єдиний мешканець іншої планети. Перед матчами Адвокат Аньєллі заходив у роздягальню, вітався з Дель П'єро, а потім прямував до нього. Він був беззавітно закоханий. Відводив Зідана вбік, і вони говорили. Цю сцену я бачив десятки разів. Часто з Адвокатом приходили його онуки Джон та Лапо Елканни. Віталися з командою та йшли розмовляти із Зіданом. Потім була черга Моджі. Потім – Джіраудо. Потім – Беттеги. У далекому кутку, він був найсоромливішим. Усі хотіли Зідана.
У такі моменти я почувався самотнім. Усі мене ігнорували та йшли до Зідана. Іноді навіть уболівальники. Наприклад, о четвертій ранку в аеропорту Казалі. Ми поверталися з Афін після ганьби в Лізі чемпіонів проти Панатинаїкоса. На нас чекала група хлопців, що зовсім не хотіли похвалити команду за гру. Вони наважилися штовхнути Зідана, і це був вирок. Не смертельний, але майже. Монтеро побачив те, що відбувається здалеку, елегантно зняв окуляри (я й подумати не міг, що він так уміє), поклав їх у чохол. Красиво, але це був поганий сигнал. За мить він мчав у бік цих нещасних, ще за секунду – вже лупцював їх. Монтеро допомагав Даніель Фонсека - його теж не треба було просити двічі. Я уявляв, як біля них стоїть коментатор боксу Ріно Томмазі: «Правою, лівою, знову правою. Технічний нокаут! Зінедин врятований. Повторюю – Зінедін врятований».
Хлопцям дісталося. Дехто так і залишився лежати на підлозі. Проблема в тому, що це були ультрас. Досить мстиві, щоб почати шукати винних.
Наша команда була готова до бою. Іскри вистачало, щоб викликати пекельне полум'я. Паоло, Фонсека, Давідс - вони були знавцями своєї справи, професіоналами. Якщо чули бійку, то не могли пройти повз.
Якось ми були у роздягальні Олімпіко, в перерві матчу в Римі. Почули якийсь дуже гучний шум ззовні. Монтеро закричав: «Де Зідан?» (кажу ж божевільний). Побіг перевірити, що відбувається. Він увірвався в натовп і побачив, що це гравці Роми сваряться між собою. Вони дуже здивувалися, коли на них без жодної причини накинувся Монтеро, готовий покласти будь-кого.
Паоло любив Зізу, я любив Паоло. Велике серце справжній боєць. Він нагадував карного злочинця, але мав свій кодекс честі. І місію: «Приберіть руки від Зідана».
Працювати із Зіданом – все одно що спостерігати за найяскравішим спектаклем у твоєму житті. Він давав виставу щодня. Найкраще визначення йому дав Жозе Алтафіні: «Він так працює ногами, наче намазує масло на хліб». Зіз мав недоліки: він мало забивав, рідко приходив до штрафного майданчика. На цю зону поля він мав алергію, але на інших панував.
Зідан дуже любив тренування, і ми також. Зізу творив, а ми дивилися. Для мене це була робота, а інші футболісти просто не хотіли зупиняти артиста. Вони насолоджувалися».
1.4K viewsedited 06:55
Д
