«Тривожні люди» Фредерік Бакман
Це повинна була бути славна та кумедна історія про незграбних та дивакуватих людей, котрі зненацька опинились разом у квартирі, в яку увірвався грабіжник.
Але, дедалі більше все чарівне стає бісячим та нудним. Опинившись десь на 40%, я зрозуміла, що більш не можу читати цю жувальну гумку з емоцій, вигуків та ідіотських діалогів. Так, я в курсі, що героїв навмисно мають за ідіотів, автор та й вони самі, тобто за сюжетом це цілком виправдано. Але читати книгу, де жодний герой хоча б трохи приємна людина, якій ти можеш симпатизувати чи співчувати, це тортури та знущання з себе.
Не хочеться ображати прихильників Бакмана, я й сама з задоволенням колись прочитала «Чоловік на ім‘я Уве». Я розумію, Бакман дійсно може писати, та він пише добре, тут сумнівів немає. Але таке враження, що він не надто замислюється, що саме він пише. Це як внутрішній діалог, ведучи який ти не надто замислюєшся, як це має виглядати з боку.
3/5
