2022-05-19 23:54:11
The New York Times спробувала розібратися,
якою могла б бути українська музика, якби українських композиторів та музикантів не обмежувала спочатку російська імперія, а потім радянська влада.
В матеріалі згадують найяскравіших композиторів, які творили в короткий період між Жовтневою революцією 1917 року та сталінськими репресіями, що почалися у 1930-х. Тоді Київ перетворився на осередок модерністської музики та експериментів — часто з українськими національними мотивами.
Перший, про кого йде мова у матеріалі, жив і творив раніше за згаданий період, але без нього не сталося б цього прориву, — Микола Лисенко (1842-1912). Видання відзначає роль «батька української музики» у збирані та збереженні українських народних пісень, чиї мотиви він використовував і в авторських творах.
Одним із найяскравіших учнів Лисенка став Микола Леонтович, автор «Щедрика» й шанувальник музики кобзарів, яких у 1936 році після масових розстрілів в Україні лишилося лише четверо. А самого Леонтовича вбив ще у 1921 році агент радянської влади.
Його смерть не налякала, а ще більше обʼєднала тих, хто лишився у Києві. За два тижні після смерті Леонтовича українські композитори створили Музичне товариство його імені. Очолив обʼєднання Борис Лятошинський, якого ставлять в один ряд із іншими композиторами-модерністами — угорцем Белою Бартоком та австрійцем Албаном Берґом.
Товариство Леонтовича фінансово підтримувало українські хори, займалося розвитком освітніх ініціатив, співпрацювало з українським театром, зокрема з «Березолем» Леся Курбаса та надавало майданчики для виступів молодим композиторам.
У 1928 році Товариство навіть приєдналося до московської Асоціації сучасної музики, яка прагнула поєднати модерністську ідеологію з революційними ідеалами. Очолював організацію композитор українського походження Микола Рославець, відомий своїми футуристичними експериментами зі звуком.
Прочитати матеріал повністю
можна на сайті NYT.
@DTFmagazine
2.2K viewsedited 20:54
D
