2023-03-23 21:36:32
Про психоемоційне вигорання.
Мені здавалось, що я вже навчена, що таке ПТСР. Навчена, як його відслідковувати. Навчена завчасно приймати міри.
Навчена звертатись за допомогою.
З початку повномасштабного вторгнення, вже більше року, я жодного разу не давала собі можливість виходити зі стану повної мобілізації не дивлячись на те, що мій організм періолично протестував з заявками : « Х‘юстон, у нас проблеми».
Але я знала: «Так, тут треба поспати. От сьогодні я вимикаю телефон на ніч. От зараз я йду до лікаря». Але, чомусь, не доходила.
Кожного дня виникали та виникають нові виклики, і ти розумієш, що не маєш права зійти з дистанції.
І я не сходила. Трималась.
На питання: «як ти себе почуваєш?»- багато хто мене добре знає, чули єдину відповідь: «я себе не відчуваю».
І це була чиста правда. Не відчуваю. Ніби мене обгорнули в десятки шарів того самого целофану с пухирцями. Який не дозволяв болю доходити у самісіньке сердце.
Так це я. Людина, яка проходила з 2014 дуже багато.
Я дивуюсь, ще вам, люди, для котрих війна тільки почалась 24.02.2022.
Як ви справляєтесь?
Чи відпустила вас та напруга, яка тримає як в латах все тіло?
Чим себе витягуєте?
І чи витягуєте взагалі?
Бо, повірте, це ще не наслідки.
Наслідки будуть після закінчення активної фази. Ось тоді почне крити всіх, від мала до велика.
І так, я збойнула під валом щоденних проблем. Не відслідкувала. Не звернулась. Не зупинилась.
Зупинилась тільки під крапельницею. Я вже багато разів хотіла втікати. Але, коли я думаю, як на моїх похованнях Арахамія буде плакати на плечі Ермака, то я лягаю далі в ліжко і слухняно виконую те, що мені кажуть лікарі.
Що хотілось би додати? А не знаю. Бо сама не справилась.
Бо сама не розрахувала свої сили.
Бо сама не зупинилась вчасно.
Але.
Це марафон. Не спринт. І бажано його добігти до кінця.
Так, я розумію, що не всім складом.
Так, розумію, що може й без мене.
Але, якщо перефразувати слова з Біблії « Бог дасть день, Бог дасть їжу» словами « Бог дасть день, дасть і життя» - навіть якщо не нам, а в продовженні життях наших дітей- то якось можна жити. Але це так для мене, не знаю як для вас. А ще бажано добігти його до кінця і не @@@сь.
Короче, якщо що, то щоб отого ридання, яке я описала, не було. Відслідкуйте.
Хвилинка фрустрації закінчилась
@@@мо далі.
Завтра голосування. Не проспіть. Зранку викладу все.
3.1K viewsDana Yarovaya, edited 18:36
D
