І ще раз про День добровольця, що став офіційним святом.
День, коли дякують непричетним і віддають честь ті, хто не мав до цього жодного стосунку.
День, коли забувають сказати «дякую» людям, котрі стояли біля витоків організації добробатів.
Наприклад, Арсену Авакову та Геннадію Корбану.
День офіційних церемоній та фальшивих покладань квітів.
…
Але я ні про що не шкодую.
І пам'ятаю кожен момент: Карлівку і тодішній Красноармійськ, «візитку Яроша» та зірвані Женевські домовленості (забули вже про такі?). А ще – ірраціональний страх Петра Олексійовича перед «приватними арміями», зброю без документів та фінансування грошима з власної кишені.
Ми робили це не заради майбутнього державного свята.
Заради своєї країни.
І я ні про що не шкодую.
Навіть якщо сьогодні дехто забув про наш внесок.
