2022-11-08 18:00:12
Смак життя (продовження)
Минув час, як нас виписали з лікарні.
Відмотали термін - 3 тижні.
Що вам сказати, люди добрі (тут має бути багато матів ).
Не секрет, що є елітні інтимні послуги, а є, м'яко кажучи, не зовсім.
Основна відмінність – ціна, якість та особистісний підхід.
Такі штуки є у всіх сферах життя.
Є ганделик, а є елітний ресторан; бутік та секонд хенд.
Це не погано, в житті має бути різноманітність - все залежить від вашого рівня доходу, потреб та душі.
Але, але, але.
На жаль, не завжди все залежить від нас.
Ми настільки швидко потрапили в медганделик, що не встигли, зрозуміти що до чого.
Ситуація настільки швидко погіршувалась, кожна хвилина була надважлива .
Елітного обслуговування я не очікувала, але на людське ставлення розраховувала.
З першого дня я повністю доглядала хворого після складної операції сина.
Самостійно стерилізувала палату, туалет (бо капець).
Єдине чого я не робила - це операцію та встановлення катетерів (але майже готова була вчитися).
Благо, пощастило з хорошим хірургом .
Післясмак лишився той ще. Прикро і сумно.
А ще сором чомусь відчувала перед іншими пацієнтами з областей, коли вони плювалися і були шоковані умовами.
Соромно, бо Київ, моє улюблене місто .
Одна людина, без родичів чи друзів, може і не вижити в таких умовах.
І це не жарт.
Медсестри не поспішають.
Я думала, війна і все таке, не вистачає персоналу.
Але справа не в цьому. Народу валом бігало у халатах по коридорам.
Та коли вони були потрібні (наприклад капельницю змінити) – це трандець якийсь.
Від сигнальних кнопок тільки замотані скотчем провода.
Ліжка ще радянського зразка.
Матраци ( )
Ремонт – на соплях
Увечері в туалеті перегоріла лампочка, запитала, хто може мені допомогти, сказали -ждіть до понеділка – зараз вихідні вам ніхто нічого не поміняє.
Справді, чого це я раптом світла в туалеті захотіла для хворого з 4-ма катетерами.
Дивна якась.
У людей кінець робочого тижня.
А я тут зі своїми проблемами приперлась.
Доречі, якщо вам пощастить когось з персоналу знайти у совкових лабіринтах, ви щасливчик .
Хоча може на це і розраховано .
Щоб скоріше одужували.
Такий собі квест.
Та й ліхтарик у мобілці колись треба використовувати.
І таргани не так різко розбігаються, бо їх не видно.
Лампочку купила – змінила.
Чую вранці діалог із сусідніх апартаментів
– Наташі дали аж 200 грн за клізму! А мені тіки – 100! Що за люди, такі. Я їм ж9пу витираю, а вони хоч би шо.
- Галю, чу’єш, а ті, що в 25 палаті зовсім нічого не дали, ніби так і треба.
Мене чуть не підірвало відповісти крізь стіну «от жеж суки ці хворі».
Нэ, ну а шо…
Згадала, як після операції чергові дівчата напряму попросили грошей - за доставочку - це в них так звуться ті пацієнти, яких привозять одразу після операції в після наркозному стані.
Доставка. Чуєте?
Кур'єри бля.
Нє, ну коли чекаєш пять годин у невідомому стані на результат, то там вже все одно як називають, лише б доставили живого.
Двері моєї палати поділяли дві реальності, дві ціннісні картини світу.
У моїй картині світу бажання додатково сплачувати послуги народжується з глибини душі, а якщо точніше, із глибини задоволеної душі, як правило, за особливе ставлення до моєї особи, в результаті якого мені, як мінімум, ХАРАШО.
З якого переляку я повинна віддавати свої кровні просто так?
А головне, щоби що? знецінити власну працю?
І є інший світ по той бік.
У ньому багато претензій.
До людей та їхніх вчинків, до роботи, до себе.
Де "Я" - пуп землі, навколо якого все крутиться.
Хто обирає нашу дійсність?
Яку реальність обираєш ти?
З якого боку дверей, дороги, Всесвіту?
А найцікавіше, як у такій дупі світу все ще працюють професіонали зі стажем 25-30 років?
Що їх тут тримає?
Які цінності?
Звички?
Кумедно, як влаштований наш світ, як у ньому дивовижно вживаються на перший погляд несумісні речі.
Головне не загубитися у лабіринтах.
Колесо САНСАРИ.
Нам треба було пережити цей досвід, для того, щоб зміцнилися власні цінності.
А.Ш.
18 views15:00
Я
